ПОРАДИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

10.05.2022

Готовність дитини до школи

Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим усьому цього навчитися».
Ні, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно рахували яблука. Це означає, що такі навички, як не дивно,– не головне у готовності дитини до школи. В інтелектуальному плані у дитини мають бути: певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися.
Необхідні уміння долати труднощі та доводити розпочату справу до завершення. Важливі для успішного навчання й аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки та узагальнення.
Першокласник легко вчитиметься, якщо він допитливий, уважний, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухати і виконувати не дуже привабливе завдання. Напрацьовувати усі ці навички слід щодня (ігри, ліплення, читання, спілкування), продовжуючи вдосконалювати їх протягом навчального року.
Вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть швидко адаптуватися у шкільному колективі. Дітям, які не відвідували дитячий садок, можливо у класі буде дещо складно. Адже у таких малюків уміння спілкуватися у дитячому колективі ще не сформоване. Можуть виникати непорозуміння з однокласниками, з’являтися слізки, відчуття незахищеності. Не панікуйте, а тримайте тісний зв’язок з вчителем. Разом з ним ви допоможете своєму першокласнику відчути себе комфортно.
Дитина має бути досить самостійною: вміти одягатися і роздягатися, перевзуватися, зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, уміти користуватися туалетом.

Поради батькам: як підготувати дитину до школи.
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру. Вона включає в себе мотиваційну, розумову, емоційну-вольову, соціальну готовність.
До вступу у школу у дитини мають бути сформовані знання про навколишнє середовище:
•  Знання про себе, про свою родину, про своє місто, вулицю;
•  Знання про явища природи: пори року, місяці, дні тижня, про явища природи;
•  Знання про дорослих людей: за віком, професією, якостями характеру.

Займаючись з дитиною, враховуйте такі моменти:
• Плануйте заняття таким чином, щоб діти досягли успіху.
• Хваліть дитину за успіхи.
• Намагайтеся позитивно ставитися до невдач дитини.
• Будьте терплячі, коли доводиться показувати одне і те саме багато разів.
• Концентруйте увагу на сильних рисах дитини, а не на її слабкостях. Плануйте подальшу роботу, опираючись на ці сильні риси.
• Завдання повинні бути достатньо складними, щоб бути цікавими, проте не занадто, щоб не викликати у дитини розгубленості.
• Будьте постійними у своїх вимогах до дитини
• Доручайте відповідати дитині за будь-які види діяльності.
• Надавайте дитині можливість продемонструвати свої досягнення.
• Використовуйте всі можливості матеріалу для того, щоб зацікавити дитину, ставлячи проблему, активізуючи самостійне мислення;
• Організовуйте співробітництво з дитиною, здійснюючи взаємодопомогу та співробітництво;
• Робіть усе можливе, щоб ваша дитина була щасливою. Що можна і чого не можна робити до школи?
Зовсім не слід:
• Змінювати режим дня дитини: позбавляти денного сну, прогулянок, ігор;
• Оцінювати все, що робить дитина, так, як оцінюється діяльність учня;
• Проходити з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру на навчання;
• Занадто багато і одразу все вимагати;свої вимоги формулюєте доступно та поступово;
• Драматизувати невдачі дитини;
• Порівнювати дитину з іншими дітьми;
• Проявляти негативне ставлення до неправильних дій дитини;
• Постійно поправляти дитину, часто примушувати переробляти роботу, тому що це призводить до гіршого результату;
• Вимагати від дитини розумінні всіх ваших почуттів.
Необхідно:
• Прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене та почуте.
• Навчити її долати труднощі, планувати свої дій, поважати оточуючих;
• Приділяти належну увагу фізичному розвитку дитини, особливо моторики, використовуючи ліплення ; малювання;
• Подбати про постановку руки при письмі;
• Заохочувати допитливість дитини, прагнути, щоб вона дізнавалася щось нове для себе;
• Формувати в дитини вміння ставити запитання, заохочувати її міркування:
• Намагайтеся, щоб дитина більше часу проводила з дорослими, робила з вами домашню роботу, бачила, як ви спілкуєтеся з людьми.

Підготовка дитини до школи

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

«Психологічна готовність дитини до навчання у школі»

«Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

– мотиваційний;

– інтелектуальний;

– вольовий;

– емоційний;

– особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1. Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2. Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

3. Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4. Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5. Визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:
– обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;
– рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю, довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.
При роботі із інтелектуально непідготовленими дітьми потрібно використовувати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.
Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.
Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина йде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість в собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами .
У роботі з дитиною необхідно вчити її формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність.
Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:
Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.
Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками та ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.
Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.
Навички спілкування:
Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;
Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).
Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.
Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів.
Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки…
Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, на скільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктній ситуації.

Відсутність мотивації до навчання у дітей – 10 помилок батьків

Половина людей здаються на шляху до своєї мети, тому що їм ніхто не сказав: «Я вірю в тебе, у тебе все вийде!»
Багато батьків, у яких є діти шкільного та дошкільного віку, стикаються з проблемою відсутності мотивації до навчання у дитини. Як же сформувати у школяра бажання вчитися? Як зробити так, щоб у нього не пропадав внутрішній стимул пізнавати нове, незалежно від того, скільки зусиль треба буде для цього докласти? Як сформувати мотивацію до навчання у школяра, який вважає, що вчитися в школі нудно? У цій статті спробую розкрити тему, що таке мотивація, чому відбувається її зниження і втрата у школярів, як формується і працює мотивація до навчання, і що ви можете зробити, щоб дитина почала відчувати задоволення від процесу навчання і підвищила успішність у школі.
Одна з основних проблем сучасної педагогіки – відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання. В одних дітей мотивація у до навчального процесу зникає, не встигнувши з’явитися, в інших – з різних причин втрачається з часом. Чому це відбувається, хто винен і в чому причини давайте розберемося разом. В інтернеті, та й книжкових магазинах є велика різноманітність видань на цю тему, та й у кожного батька є своя думка з цього приводу. Однак питання залишається актуальним і донині в багатьох сім’ях. Деякі батьки пропонують ставити в приклад сьогоднішніх успішних людей, олігархів, лякають роботою двірником і вантажником, а хтось упевнений, що інтерес дитини до навчання залежить від вчителів і психологів, тим самим перекладаючи з себе відповідальність на плечі школи. Інші ж пропонують радикальні способи вирішення цього питання: карати за погані оцінки, позбавляти комп’ютера, планшетів, телефону, прогулянок, спілкування з друзями за кожну оцінку нижче 4, серед таких батьків зустрічаються і ті, хто вдається до старих перевірених методів, як ремінь і качалка.
Виправданість таких методів формування мотивації до навчання у школяра ми зараз розбирати не будемо. Думок багато, і як говоритися кожен має право на цю думку. Але мета даної статті запропонувати всім батькам поглянути на питання мотивації до навчання у школяра з інших сторін.
Мотивація з точки зору науки.
Для початку розберемо витоки походження терміна «мотивація». Походить це слово від англійського «move» – «рухати». Іншими словами, мотивація – це те, що рухає людиною, змушує її із завзятістю і наполегливістю виконувати те чи інше завдання і йти до поставленої мети. Мотивована людина легко досягає інтелектуальних, спортивних та творчих успіхів.
Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя. Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важлива правильне дозування стимуляції. Якщо дитина не знає точно, чи зможе вона зробити завдання, і, тим не менш, справляється з роботою, ступінь відчуття успіху найвища. І, звичайно ж, мотивація до навчання у школяра стає дуже сильною. А от якщо очікуваної винагороди або похвали не відбувається або пред’являються підвищені вимоги, система підвищення мотивації за допомогою винагороди зникає. Те ж саме відбувається, якщо успіх стає чимось само собою зрозумілим. І в цьому випадку сформувати у школяра бажання вчитися буде практично неможливо.
Напевно, ви помічали це явище у своєї дитини: перший раз, зумівши правильно розкласти картинки, кубики або конструктор він був дуже гордий собою, а на четвертий – п’ятий раз, залишався, абсолютно спокійний. Це і є мотивація до навчання з наукової точки зору. І зароджується вона зовсім не в школі, а набагато раніше – ще в дитячому віці в домашніх умовах. Саме батьки розвивають в дитині бажання осягати нове і формують у нього бажання вчитися. Багато хто з нас при вихованні дітей вибирають різні способи посилення мотивації до пізнання. У кожного з цих способів в залежності від стилю виховання різні результати, в кожному з них є позитивні і негативні сторони але, найголовніше, це стимулює нас батьків до самовдосконалення протягом усього життя.
Підсумком формування мотивації до навчання є шкільна успішність. Але для багатьох школярів та їх батьків час, відведений для виконання домашніх завдань, стає щоденним випробуванням терпіння. Батькам доводиться багато разів закликати дитину сісти за уроки. Замість того щоб робити уроки, учень дивиться у вікно, малює маленьких чоловічків в зошиті або гризе олівець, або його неможливо відірвати від телевізора чи комп’ютера. Батьки втрачають терпіння, і – слово за слово – розгорається скандал. Дитина не отримує задоволення від навчання, перебуваючи під постійним тиском дорослих і, як наслідок, повністю втрачає інтерес і бажання вчитися. Батькам все складніше знаходити аргументи для посилення мотивації до навчання, адже в розумінні дитини з’являється впевненість: школа – це каторга. Подібне відбувається з багатьма дітьми, і справа тут не в нестачі здібностей.
Шкільні успіхи і невдачі – це не показник виключно розумового розвитку та здібностей школяра. Шкільна успішність, скоріше, це сума умінь, навичок, знань і бажання вчитися. Дитині, яка не зацікавлена у навчанні, дуже складно отримати знання та зуміти їх застосувати на практиці. Відсутність мотивації до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.
Щорічно у більшості учнів прагнення до досягнень у навчанні та мотивація до навчання знижується. Причому якщо раніше в таку категорію дітей потрапляли, в основному, підлітки – у зв’язку з перехідним періодом – то тепер неухильно знижується мотивація до навчання навіть у малюків в початковій школі.
З чого все починається?
Помилка батьків №1.
Батьки вважають, що дитина готова до навчання в школі, тому, що вона багато знає для свого віку. Але інтелектуальна готовність – це не синонім готовності психологічної, яка визначається рівнем розвитку довільної поведінки, тобто умінням дитини підкорятися певним правилам і робити не те, що йому хочеться в даний момент, а то, що робити необхідно. Тут важливо розвивати у дитини вміння долати себе: привчати дитину робити не тільки те, що йому подобається, а й те, що не подобається, але необхідно. І це завдання ще дошкільного віку.
Помилка батьків №2.
Дитину рано віддають в школу. Не можна скидати з рахунків біологічне дозрівання (кістковий і зубний біологічний вік). Біологічно незрілу дитину краще в школу не віддавати, тому у неї ще не сформована рука. Перевірити чи сформована рука можна наступним чином: попросити дитину ставити крапки в клітини. У нормі дитина проставляє 70 точок за 1 хвилину. Якщо результат нижче, то цілком можливо, що рука ще не закостеніла. Що стосується зубів, до моменту вступу дитини до школи у нього повинні змінитися 4 передніх зуба: 2 внизу і 2 вгорі. Таким чином, біологічна неготовність дитини до школи веде, як правило, до важкої шкільної адаптації (дитина швидко втомлюється і не справляється), а це ймовірність того, що дитина починає тихо ненавидіти школу.
Помилка батьків №3.
Діти не відвідують дитячий садок. Відсутність контакту з однолітками веде до відсутності довільної поведінки, коли дитина змушена, щоб грати з іншими, дотримуватися правил, навіть, якщо йому не дуже хочеться, рахуватися з чужою думкою і бажанням, жити в колективі.
Помилка батьків №4.
Неблагополуччя в сім’ї: дитина, що звикла до високого емоційного негативного напруженням під час переживань з приводу своєї сім’ї, як правило, вже просто не реагує на проблеми з приводу навчання і відміток – у неї просто не вистачає на це енергії.
Помилка батьків №5.
Відсутність чіткої організації життя дитини, недотримання режиму дня, бездоглядність в побуті – діти, які організовані крім школи, тобто відвідують якісь цікаві для них заняття, як правило, незважаючи на навантаження, більш мотивовані до навчання.
Помилка батьків №6.
Порушення єдності вимог до дитини з боку батьків (завжди є лазівка для дитини щоб щось зробити не так, як треба, «зіштовхнути батьків лобами», поскаржитися бабусі і дідусеві на батьків)
Помилка батьків №7.
Неправильні методи виховання: придушення особистості, погрози, фізичні покарання або, навпаки, надмірна опіка.
Помилка батьків №8.
Завищені вимоги без урахування об’єктивних можливостей дитини; розсуд злого умислу, ліні, в той час, як можуть бути об’єктивні причини для цих проявів (соматичне стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку та ін.)
Помилка батьків №9.
«Вбивання» мотивації до навчання шляхом висміювання, некоректних висловлювань, порівняння з іншими дітьми, «загін» дитини в ситуацію неуспіху, невдачі та інше. Проектування своїх очікувань на доньку чи сина – це, напевно, найпоширеніша помилка батьків, не завжди навіть усвідомлювана
Помилка батьків №10.
Батьки вірять у те, що діти повинні розділяти інтереси, які були у них в дитинстві, і часом не допускають навіть думки про те, що їх дитині це може бути зовсім не цікаво. Тиск батьків може бути тим сильніше, чим менше їм самим вдалося реалізуватися в цікавлять їх областях.

Формування спонукання до дії. Як це зробити на практиці?
Це означає не просто закласти в голову дитини готову мета і мотиви, а створити такі умови, таку обстановку, в яких йому самому захочеться вчитися.
1) З’ясувати, що є причиною низької мотивації: невміння вчитися або помилки виховного характеру. Дорослі часто говорять дітям про те, що «ти не будеш вчитися – станеш двірником». Така далека перспектива ніяк не впливає на мотивацію до навчання. Дитину цікавить найближча перспектива. Але йому важко, він не справляється. Труднощі у навчанні формують небажання вчитися у тих, кого батьки не привчили їх долати. Як правило, такі діти не люблять вчитися. Причиною відсутності мотивації може бути і минулий невдалий досвід (два рази не вийшло, третій раз не буду і намагатися). Батькам необхідно вчити дитину «не здаватися», а продовжувати прагнути до результату, вірити в себе і свої сили і тоді результат не змусить себе чекати.
2) Застосовувати відповідно до причини корекційні заходи: вчити дитину вчитися, якщо не сформовані навички навчальної діяльності та довільної поведінки, або і виправляти свої виховні помилки, а для початку їх необхідно просто побачити і зізнатися собі, що «я роблю щось не так ».
3) В процесі навчання, поки у дитини не сформована довільність поведінки, для дитини важливо, щоб батьки контролювали процес навчання і враховували індивідуальні особливості дитини: коли йому краще сісти за уроки, які уроки робити в першу чергу, коли робити паузи та інше. Взагалі-то вище сказане найбільше підходить для періоду початкової школи, а ще конкретніше для першого класу. Але, якщо і в середній школі дитина не сформувала у себе навички навчальної діяльності, то важливо повернутися до першого класу і пройти знову весь шлях формування навчальних навичок, просто це виявиться швидше, ніж у першому класі. Іноді дитина не вміє працювати з текстом – вчіть виділяти головну думку, переказувати. Іноді дитина не може сісти за уроки вчасно – привчайте до самоконтролю
4) Важливо створювати для дитини зону розвитку, а не робити за дитину те, що він може (хоча і з труднощами) зробити сам. Наприклад, не треба показувати, як вирішувати задачу, вирішуючи її замість дитини, а краще створити таку ситуацію, коли хоча б частину завдання дитина робить сама. «Ти старався, молодець. Але ти допустив дві помилки. Знайди їх ». Процес більш тривалий, але більш правильний. При цьому, найчастіше така дитина (замість якого завдання виконують батьки) щосили маніпулює батьками, а батьки і не підозрюють про це. («Мама, тільки ти можеш так дохідливо мені пояснити і показати, як вирішувати таке завдання, ніхто інший не може, навіть вчителька» – маніпуляція чистої води).
5) Дуже важливий момент – оцінювання зробленої роботи батьками і вчителем. Батьки можуть оцінити роботу «Молодець, добре!» (Порівнюючи сьогоднішні результати дитини з вчорашніми), а вчитель, порівнявши результати дитини з класом, оцінить це як «погано». Для уникнення таких випадків, важливо мати постійний контакт зі школою і цікавитися вимогами, що пред’являються до учнів. В іншому випадку у свідомості дитини створюється образ ворога – вчителя (батьки хороші – хвалять, вчитель поганий – лає). А це породжує огиду до школи, небажання вчитися.
6) Згідно з результатами досліджень, мотивація успіху (і як наслідок, висока навчальна мотивація) формується у дітей в тих сім’ях, де їм надавали допомогу при підвищенні вимог, ставилися до них з теплотою, любов’ю і розумінням. А в тих сім’ях, де був присутній жорсткий нагляд або байдужість, у дитини формувався не мотив досягнення успіху, а мотив уникнення невдачі, що прямо веде до низької навчальної мотивації.
7) Дуже важливим моментом у навчальній мотивації є адекватна самооцінка дитини. Діти з заниженою самооцінкою недооцінюють свої можливості і знижують навчальну мотивацію, діти із завищеною самооцінкою адекватно не бачать межі своїх здібностей, не звикли бачити і визнавати своїх помилок. Тому, дуже важливо – адекватність самооцінки дитини щодо навчального процесу, в тому числі. Важливо пам’ятати, що в житті є багато значимого, крім академічної успішності – можна прожити з середніми знаннями і бути особистістю. Куди гірше, коли немає позитивного самосприйняття – самооцінка занижена, немає почуття впевненості в собі, поваги до себе як до особистості – спробуйте з таким багажем вижити і добитися життєвого успіху.
8) Важливо заохочувати дитину за гарне навчання. Матеріальне заохочення (гроші за гарні оцінки) часто призводить до досягнення цілі будь якими способами. Хоча для американців платити за навчання – явище цілком нормальне, звичне і часто використовується. Але це палиця з двома кінцями: де гарантія, що через якийсь час дитина буде брати в руки книги тільки за гроші. Тому питання матеріального заохочення дітей за гарне навчання – це те питання, яке кожен батько повинен вирішити для себе самостійно. А ось заохочувати дітей за гарне навчання спільними походами (в цирк, на каток, в боулінг ) цілком прийнятно, крім того попутно батьками вирішується ще одне важливе завдання: цікаве спілкування зі своєю дитиною, задоволення потреби дитини бути частиною сімейної системи .
9) У справі підвищення інтересу дитини до навчального процесу дуже важливий контакт з дитиною і довірча атмосфера. Важливо пояснити дитині, що процес формування вміння вчитися процес тривалий, але необхідний. Для підлітка важливо «Не пиляти», не карати, чи не обіцяти нагород. Потрібен контроль – допомога, а не контроль-тиск. Для підлітка важливо піднімати тему професійного визначення.
10) Не очікуйте негайних успіхів – зніміть з цього приводу «рожеві окуляри». Можуть бути падіння, «топтання» на місці. Але якщо ви будете послідовно і систематично працювати над питанням підвищення навчальної мотивації своєї дитини, то неодмінно буде зліт.
Це є яскравим прикладом того на скільки важлива є мотивація у житті дитини і як вона потім впливає на все подальше життя. І яку важливу роль відіграють саме батьки у вихованні саме цієї якості. Тож все в наших руках. Сподіваюсь, що вам було цікаво.

Портрет випускника дошкільного навчального закладу.

• Проявляє інтерес до навколишнього світу і взаємин людей;
• Має сформовані уявлення про доброту, гуманність, чесність, справедливість як важливі якості взаємин між людьми;
• Ознайомлений з правилами пожежної безпеки, вуличного руху, безпеки у побуті, та правилами поведінки з незнайомими людьми;
• Має уявлення про державу та її символи;
• Чітко і правильно вимовляє звуки рідної мови, має розвинене граматично-правильне та зв’язне мовлення;
• Має розвинену дрібну моторику рук;
• Має уявлення про основні одиниці мовлення (звук, слово, речення);
• Уміє лічити в межах 10, робити нескладні усні обчислення, розв’язувати арифметичні задачі;
• Здійснює серіацію за величиною, довжиною, масою, об’ємом, орієнтується у просторі і часі;
• Має розвинену інтелектуальну активність;
• Малює, ліпить, робить аплікації, використовуючи нетрадиційні техніки зображення предметів;
• Уміє розрізняти музичні твори, танцювати, відтворюючи в рухах ритмічний малюнок;
• Самостійно організовує і здійснює театралізовано-ігрову діяльність.

Дитина йде у перший клас. Чи готова вона до школи?
За основу готовності приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі. Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися.

Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить; хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду, знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливо, щоб дитина мала здатність до навчання. Саме від готовності залежить адаптація малюка до шкільного життя, оволодіння ним навчальною діяльністю, врешті-решт, формування особистості.

Часто батьки, а іноді й учителі вважають основними показниками готовності до школи знайомство дитини з літерами, уміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак не тільки це впливає на успішність навчання. Адже формування даних умінь передбачається програмою для першого класу.
Для успішного навчання в школі дитині необхідні такі якості
• добре розвинена дрібна моторика рук та координація рухів (тренувальні вправи – пришивати ґудзики, ліпити з пластиліну, качати олівчик поміж пальчиків, зафарбовувати малюнки в різних напрямках, грати з м’ячем, ходити по «лабіринтам» з ниток);
• добре диференційована рухова система (тренувальні вправи – пальчикова гімнастика, ігри з пальчиковим «ляльковим театром»);
• хороша здатність до самоконтролю та самооцінки (формування залежить від віку та особливостей нервової системи);
• адекватна реакція на успіх і невдачу (формування залежить від віку, особливостей нервової системи та від особливостей дитячо-батьківських відносин);
• мотивація навчання (формування залежить від віку та особливостей дитячо-батьківських відносин);
• достатній об’єм механічної слухової та зорової пам’яті (тренувальні вправи – ігри, в яких треба запам’ятовувати; різні види дитячих лото, повторювати 6-10 не пов’язаних за змістом слів);
• стійка та рівномірно розподілена увага (тренувальні вправи – розплутувати намальовані «лабіринти» різної складності, перемальовувати прості малюнки по клітинкам);
• вміння відтворювати окремі події чи фрагменти дійсності, надавати їм логічної цілісності, а також спроможність всебічно розуміти ситуації й передбачити події (тренувальні вправи – описувати малюнок з урахуванням всіх дрібних деталей; складати коротку історію за декількома малюнками, пов’язаними за змістом);
• добре розвинена здатність робити узагальнення (тренувальні вправи – ігри «хто більше?», в яких треба назвати якомога більше предметів певної групи: меблі, посуд, люди, одяг, фігури, взуття, птахи, звірі, риби, транспорт, іграшки, тощо; в другому варіанті гри «хто більше?» треба назвати групу, до якої належать названі предмети);
• здатність дитини до абстрагування, оперування вербальними поняттями (тренувальні вправи – ігри на виключення слова, зайвого за змістом; вміння пояснити зміст того чи іншого слова);
• добре розвинений фонематичний слух як показник рівня готовності дитини до навчання грамоти (тренувальні вправи – шукати на слух заданий звук в словах; називати звуки на початку, в середині та в кінці слова).

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:
Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам’ятайте:
Покарання – це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне.
Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.
Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.
Існує термін “шкільна фобія”, тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї “навчальну фобію”.
Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.
Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров’я дитини пов’язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.
Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з’являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.
Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам: як підготувати дитину до школи.
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру. Вона включає в себе мотиваційну, розумову, емоційну-вольову, соціальну готовність.
До вступу у школу у дитини мають бути сформовані знання про навколишнє середовище:
• Знання про себе, про свою родину, про своє місто, вулицю;
• Знання про явища природи: пори року, місяці, дні тижня, про явища природи;
• Знання про дорослих людей: за віком, професією, якостями характеру. Займаючись з дитиною, враховуйте такі моменти:
• Плануйте заняття таким чином, щоб діти досягли успіху.
• Хваліть дитину за успіхи.
• Намагайтеся позитивно ставитися до невдач дитини.
• Будьте терплячі, коли доводиться показувати одне і те саме багато разів.
• Концентруйте увагу на сильних рисах дитини, а не на її слабкостях. Плануйте подальшу роботу, опираючись на ці сильні риси.
• Завдання повинні бути достатньо складними, щоб бути цікавими, проте не занадто, щоб не викликати у дитини розгубленості.
• Будьте постійними у своїх вимогах до дитини
• Доручайте відповідати дитині за будь-які види діяльності.
• Надавайте дитині можливість продемонструвати свої досягнення.
• Використовуйте всі можливості матеріалу для того, щоб зацікавити дитину, ставлячи проблему, активізуючи самостійне мислення;
• Організовуйте співробітництво з дитиною, здійснюючи взаємодопомогу та співробітництво;
• Робіть усе можливе, щоб ваша дитина була щасливою. Що можна і чого не можна робити до школи?
Зовсім не слід:
• Змінювати режим дня дитини: позбавляти денного сну, прогулянок, ігор;
• Оцінювати все, що робить дитина, так, як оцінюється діяльність учня;
• Проходити з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру на навчання;
• Занадто багато і одразу все вимагати;свої вимоги формулюєте доступно та поступово;
• Драматизувати невдачі дитини;
• Порівнювати дитину з іншими дітьми;
• Проявляти негативне ставлення до неправильних дій дитини;
• Постійно поправляти дитину, часто примушувати переробляти роботу, тому що це призводить до гіршого результату;
• Вимагати від дитини розумінні всіх ваших почуттів.
Необхідно:
• Прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене та почуте.
• Навчити її долати труднощі, планувати свої дій, поважати оточуючих;
• Приділяти належну увагу фізичному розвитку дитини, особливо моторики, використовуючи ліплення ; малювання;
• Подбати про постановку руки при письмі;
• Заохочувати допитливість дитини, прагнути, щоб вона дізнавалася щось нове для себе;
• Формувати в дитини вміння ставити запитання, заохочувати її міркування:
• Намагайтеся, щоб дитина більше часу проводила з дорослими, робила з вами домашню роботу, бачила, як ви спілкуєтеся з людьми.

04.05.2022

Поради батькам кращого розуміння психології дитини

https://www.youtube.com/watch?v=NGHb8FNvV64

10.02.2022

«Погані слова у благополучній родині»

«Ми його цього не вчили!» – вигукують перелякані батьки, чуючи від своєї дитини «негарні»слова. Справді, звідки з’являються такі вислови у дітей, які ростуть у благополучних родинах?

Якщо задуматись, то джерел знайдеться дуже багато. Телебачення наповнює життя дитини не тільки гарним. Чи завжди Ви контролюєте те, що дивиться Ваш малюк? Навіть сучасні мультфільми мають грубі, жаргонні вислови.

Дитячий садок, двір, в якому гуляє дитина, і навіть родина (як це не дивно звучить) – це «вчителі» маленької людини.

Які слова вважати поганими? Звичайно ж, це нецензурні вислови, лайливі та брутальні слова, слова, які принижують і ображають людей. Також так звані «жаргонні» слова.

Вони сильно засмічують дитяче мовлення й дратують батьків. Боротися з ними чи ні – справа кожної родини. Насправді, сьогодні цим нікого не здивуєш, і багато батьків упокорюються із такою ситуацією. А так хочеться все-таки чути правильне, гарне мовлення!

Чому діти лаються? Поки вони ще малі (років до 4-5), вони просто копіюють дорослих не розуміючи того, що говорять. Тут дуже важливою є реакція батьків. Не губіться, скажіть спокійно, що так говорити недобре. Обов’язково скажіть, що такі слова Вас засмучують. Поясніть, чому ці слова не прийнято вживати. Не думайте, що малюк не зрозуміє. Нехай зміст Вашої промови буде йому не зовсім зрозумілий, зате він добре почує Ваші стривожені інтонації та зрозуміє, що так краще не робити.

Якщо такий спосіб не спрацьовує і лихослів’я повторюється, намагайтесь з’ясувати причини такої поведінки. Можливо, Ваша дитина когось наслідує?

На кого хоче бути схожим Ваш малюк? Може на тата або дядька? Цілком ймовірно, що це якийсь герой мультфільму. І саме цей «ідеал» використовує у своєму мовленні такі слова. А що думає малюк? «Я теж хочу бути сильним, рішучим… Отже, необхідно говорити такі слова». Попросіть того, на кого дитина прагне бути схожим, ретельно контролювати своє мовлення (звісно, якщо це реальний персонаж). А якщо лихослів’я прийшло з мультику, намагайтесь зменшити час, проведений дитиною біля телевізора, і прагніть ретельніше обирати, що саме буде дивитися Ваш малюк.

А може, він лається, тому що хоче привернути до себе увагу? Так часто буває, коли батьки занадто зайняті. Звісно, те, що її будуть сварити за таку поведінку, не має значення, тому що навіть «негативна» увага для дитини – теж результат. «Сварять – значить їм не однаково. Раз їм не однаково – значить, вони мене люблять», – от що відчуває маленький лихослов.

Поміркуйте, скільки часу Ви проводите разом з дитиною? Не просто поруч, не просто в одній квартирі. Скільки часу ви разом щось робите? Разом кудись ходите? Разом розмовляєте? Змініть ситуацію – і погані слова зникнуть самі.

Може статися і так, що це, так звана, маленька помста. Адже в дитячому житті не так вже й мало приводів для образ. Мама не похвалила за якесь досягнення, тато затримався на роботі, народився братик, і батьки тепер менше приділяють уваги… Образа знаходить вихід у вигляді лайок. Знайдіть та усуньте причину образи, і Ви впораєтесь із проблемою.

Дитина лається тому, що вона так бореться за свою свободу та незалежність. Ця причина теж береться до уваги. Подумайте, як багато обмежень і заборон Ви виставляєте своїй дитині? Звичайно, у чотири роки ще складно дати дитині право приймати серйозні рішення. Але можна запитати, хоче вона з’їсти котлету або рибу? Одягти червону кофту або синю? Починати можна з малого.

Може статися, що дитина потрапила до такого дитячого колективу, де лаються? Може. Як правило, потрапляючи до нового дитячого колективу, малюк намагається до нього пристосуватися. І якщо в колективі взято за правило лаятися, він просто приймає чужі норми поведінки, щоб бути прийнятим. Ізолювати його не потрібно. Що ж робити? Допомогти розвивати впевненість у собі, щоб у будь-якій обстановці та оточенні дитина могла досягти успіху і без використання поганих слів. І розуміла, що добре, а що – погано.

Що робити, щоб дитина не лихословила?

* Оточіть її увагою та теплом.

* Обмежте вплив телебачення.

* Створіть сприятливу атмосферу вдома.

* Якщо Ви караєте дитину за лайку, то покарання повинне бути зрозумілим дитині (поясніть, за що) і не принижувати її гідність.

* Не можна ігнорувати «погані» слова.

* Навчіть дитину іншого способу висловлення емоцій: «Я розсерджений», «Мені не подобається»…

 

27.01.2022

Гіперактивність та способи її корекції

Останнім часом спеціалісти вказують, що гіперактивність виступає як один із проявів цілого комплексу порушень, що відмічають у надмірно рухливих дітей. Основний дефект пов’язаний із недостатністю механізмів уваги і гальмівного контролю. Тому подібне порушення точніше класифікують як „синдром дефіциту уваги” (СДГУ).

Виділяють три основні форми появу гіперактивності:

 

1. дефіцит уваги: дитина непослідовна, їй важко утримати увагу; не слухає, коли до неї звертаються; з великим ентузіазмом береться за завданням, але так і не закінчує його; зазнає труднощі в самоорганізації; часто губить речі; уникає нудних і тих, що пострибують розумових зусиль, завдань; часто буває забудькувата; легко відволікається на сторонні стимули; важко утримує увагу при виконанні завдань.;

2. імпульсивність: починає відповідати, не дослухавши питання; не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває; не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза); погано зосереджує увагу; НЕ може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка погано керована; при виконанні завдань поводиться по-різному і показує різний результат. Як що у віці до 7 -8 років виявляються хоча б 6 із перерахованих ознак, педагог чи психолог може припустити (але не поставити діагноз!), що дитина за якою він спостерігає, гіперактивна. Як що балів 8 і більше, дитину необхідно показати спеціалісту.

3. підвищена рухова активність: постійно крутиться; виявляє ознаки занепокоєння: тарабанить пальцями або не може спокійно всидіти в кріслі (у підлітків може бути суб’єктивне відчуття нетерплячості); спить набагато менше, ніж інші діти; дуже балакуча; перебуває у постійному русі; не може тихо, спокійно грати або займатися чим-небудь у вільний час.

Рекомендації що до корекції поведінки гіперактивної дитини

1. Зміна поведінки дорослих та їх ставлення до дитини: – демонструвати спокійну поведінку, уникати слів типу „ні”, „не можна” (краще говорити як треба, як можна); – стосунки з дитиною будувати на довірі і взаєморозумінні.

2. Заміна психологічного мікроклімату сім’ї: – батьки повинні менше сваритися; – більше уваги приділяти дитині; – проводити разом усією сім’єю вільний час.

3. Організація режиму дня і місця для заняття.

4. Використання системи заохочень, підтримки і винагород.

5. Підтримуйте контакт із учителем, психологом, а в разі необхідності і з психоневрологом (працюйте разом!).

„Швидка допомога” при роботі з гіперактивною дитиною

1. Відвернути увагу дитини від її капризів.

2. Запропонувати вибір (іншу можливу на даний момент діяльність).

3. Поставити несподіване запитання.

4. Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити дії дитини).

5. Не карати, а просити, (але не підлещуватись).

6.Вислухати те що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона вас не почує).

7. Автоматично тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральнім тоном).

8. Сфотографувати, чи підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.

9.Залишити в кімнаті саму, коли вередує (якщо це безпечно для її здоров’я).

10. Не наполягати на тому, щоб дитина вибачилась. Допоможемо нашим дітям

13.01.2022

Як залучити тата до виховання й спілкування з дітьми?

Багатьом знайома така ситуація, коли тато весь тиждень працює, один з вихідних там же, а другий вихідний виявляється тим святим днем, коли тато відпочиває й турбувати його не можна. Або тато їде на полювання, на риболовлю, на тренування, у лазню із друзями тощо. Багато матусь скаржаться на татусів, але лише деякі розуміють, як можна змінити ситуацію.

                           

    Що відбувається, якщо тато уникає виховання дитини?

Спочатку діти нудьгують, потім звикають і вже не сподіваються поспілкуватися з татом. А потім узагалі відвикають, а в ті рідкі моменти, коли тато все-таки є, уже самі уникають спілкування з ним.

І все-таки роль тата у вихованні дітей – як хлопчиків, так і дівчаток – величезна. Визнаний факт: навіть рідкий і відсторонений тато корисніший, ніж його цілковита відсутність. Адже дитині значно спокійніше, якщо вона знає, що тато є, але зараз «На роботі» або «У відрядженні».

А якщо тато не хоче спілкуватися з дітьми? Як діяти, якщо він розповідає мамі, що йому важко спілкуватися з маленькою дитиною, нехай підросте, і тоді…

Почнемо спочатку. Татусі можуть навіть не уявляти, наскільки вони важливі для власних дітей. Розкажіть їм про це. Про те, що для хлопчика батько – це еталон, приклад для наслідування, той, хто показує, як у цьому житті має поводитися справжній чоловік.

А для дівчинки тато – це той чоловік, який захищає її, любить і захоплюється, уміє дарувати подарунки й просто є поруч.

Для того щоб тато спілкувався з дитиною, він повинен мати таку звичку, що формується роками. Інакше кажучи, не чекайте, що тато, який не спілкувався з малюком, раптом виявлятиме цікавість до дорослого сина або дочки. Від самого народження дитини залучайте тата до годування, прогулянок, укладання. Якщо ви будете постійно відгороджувати його від турбот про дитину та проблем, пов’язаних з вихованням, він так і залишиться байдужим.

Намагайтеся влаштовувати спілкування тата з дітьми наприклад, купуючи їм квитки на улюблений футбол або фільм, даючи можливість поспілкуватися вдома ввечері або у вихідний.

Нерідко татусі можуть пасувати перед труднощами, коли діти вередують, поводяться так, що дорослі губляться й не знають, як їм поводитися. Але чоловіки не люблять, коли їм дають поради, сприймаючи їх як бажання домінувати, виставити їх некомпетентними. Тому краще запропонувати книгу про виховання, що раптом опиниться в потрібний час у потрібному місці. Чоловік охочіше «порадиться» з автором, ніж зі своєю дружиною.

Не налаштовуйте дітей проти тата, навіть якщо у нього чимало недоліків. А в кого їх немає? Тато – така сама людина, як і всі, і має право на помилки й недоліки. Але у присутності дитині говорити про це не варто. Не обговорюйте татусеву поведінку, навіть якщо він не дотримав обіцянок, майже не буває вдома, не вміє чогось полагодити, грати в комп’ютерні ігри, не занадто багато заробляє тощо. В очах дитини тато завжди має залишатися справжнім супергероєм. Тоді ставлення дитини до нього буде правильним і ніжним. Отже, і тато ставитиметься до дитини з більшим почуттям і увагою.

Не потрібно з’ясовувати свої взаємини з татем, якщо дитина це чує, перебуває поруч. Досить часто сімейні конфлікти у присутності дитини сприяють тому, що взаємини між дитиною й татом псуються. Це тому, що дитина майже завжди сприймає все на свою адресу, уважаючи себе джерелом домашніх сварок.

Спільні справи – ось що зближує дітей і тата. Наприклад, якщо вони разом займаються спортом, пораються по господарству, подорожують, улаштовують свята. Мама може запропонувати ідею, трішки допомогти, але все-таки ініціативу має виявляти тато.

Нерідко татусі можуть пасувати перед труднощами, коли діти вередують, поводяться так, що дорослі губляться й не знають, як їм поводитися. Але чоловіки не люблять, коли їм дають (поради, сприймаючи їх як бажання домінувати, виставити їх некомпетентними. Тому краще запропонувати книгу про виховання, що раптом опиниться в потрібний час у потрібному місці. Чоловік охочіше «порадиться» з автором, ніж зі своєю дружиною.

Мамі не варто критикувати тата, якщо він не занадто вміло одяг дитину за її відсутності або нагодував якось не так. Тато, як і будь-який чоловік любить бути успішним, він чекає, що мама його похвалить, адже він гідно витримав випробування, що не кожному під силу – залишився з дитиною, поки мама пішла у справах, або провів з нею один-два вихідні. Тому похвала – найкращий стимул для тата, що допоможе йому й далі спілкуватися з дітьми. Заохочуйте татусеве прагнення поспілкуватися з дитиною, менше критикуйте й оцінюйте. 1 ви побачите, що такого спілкування стане більше.

Не потрібно з’ясовувати свої взаємини з татом, якщо дитина це чує, перебуває поруч. Досить часто сімейні конфлікти у присутності дитини сприяють тому, що взаємини між дитиною й татом псуються. Це тому, що дитина майже завжди сприймає все на свою адресу, уважаючи себе джерелом домашніх сварок.

Практично всі батьки, особливо татусі, скаржаться на брак вільного часу, на те, що через роботу вони не можуть приділити його багато своїй дитині. Вихід є. Татусь може брати дитину із собою на роботу або навіть іноді у відрядження, у компанію друзів або коли вирушає «у справах». Такі спільні поїздки й спілкування дуже корисні для дитини, адже вона бачить, чим її тато займається тоді, коли відсутній удома.

Існує думка, що, на відміну від жінок, у чоловіків яскраво виражений батьківський інстинкт. Що чоловіки простіше ставляться до дитячих проблем, не сприймаючи їх серйозно. Але це лише зовнішні прояви. Так, чоловіки не схильні виказувати своїх емоцій, але вони переживають нітрохи не менше від жінок. Тому не варто недооцінювати чоловіка, уважаючи, що власні діти йому байдужі. Напевне, він не вміє виявити свою любов, тому й виглядає таким відстороненим і чужим. Отже, заохочуйте будь-які прояви любові й уваги до дитини з боку тата.

30.12.2021
Брат і сестра: як подружити дітей?
Існує безліч думок, кого ж легше виховувати – дітей однієї статі чи різної.

Психологи зупиняються на тому, що перші, все ж таки, конфліктують більше, оскільки в них одна сфера інтересів, і вони є конкурентами одне для одного. Якщо ж вам поталанило виховувати хлопчика і дівчинку, то знайте, що підхід до вирішення їхніх конфліктів знайдеться швидше і простіше.

По-перше, давайте дітям можливість піклуватися одне про одного. У жодному разі не змушуйте їх це робити, але хваліть ініціативу. Наприклад, якщо в когось виникла образа, нехай діти самі спробують помиритися. Обом малюкам це сподобається.
Підказуйте їм, коли вони можуть допомогти одне одному. Нехай роблять щось разом. Навчити їх взаєморозумінню дуже важливо.
Не забувайте підкреслювати індивідуальність і важливість кожної дитини саме для вас.
Приділяйте малюкам свою увагу не порівну, а за потребою. Можливо, комусь вистачає мінімум спілкування, а хтось ображається, що мама його обділяє?!
Не порівнюйте брата з сестрою вголос. Це може підштовхнути їх до подальшого суперництва між собою. Можна порівнювати нові досягнення кожного малюка окремо, причому, в кращий бік.
Батькам не можна бути диктаторами. Їм завжди слід згладжувати конфлікти. Вчіть дітей направляти свої негативні відчуття одне до одного в «мирне русло», обговорювати свої емоції.
Не слід бути суддею конфліктів. Іноді краще визнати право малюків на злість чи образу. Нехай самі розберуться і приймуть рішення.
Частіше згадуйте про позитивні моменти, коли брат допоміг сестрі, а вона його розсмішила тощо. Підкреслюйте, що вони роблять це через любов одне до одного.
Розмовляйте з дітьми про те, що сім’я – це найголовніше. Нагадуйте, що вони завжди будуть поруч, як би не сварилися. Часто це допомагає подивитися на дрібну сварку з боку навіть дітям.

У старшому віці брат і сестра часто стають добрими друзями: у них з’являються спільні секрети від батьків, свої ігри і свій маленький спільний світ.
Дівчинка бачитиме в братові захисника і знатиме, що може на нього покластися. А хлопчик відчуватиме велику відповідальність за свою сестру.
Будьте впевненими: сварки не означають, що ваші діти не люблять одне одного. Просто у них є свої причини для баталій, але тепер ви знаєте, як їх уникнути. Зверніть увагу: напевно, після суперечки малюки, навіть якщо їх поставили в різні кутки, усміхатимуться одне одному і намагатимуться тихенько втекти від вас, щоб погратися.

Існує безліч думок, кого ж легше виховувати – дітей однієї статі чи різної. Психологи зупиняються на тому, що перші, все ж таки, конфліктують більше, оскільки в них одна сфера інтересів, і вони є конкурентами одне для одного. Якщо ж вам поталанило виховувати хлопчика і дівчинку, то знайте, що підхід до вирішення їхніх конфліктів знайдеться швидше і простіше.

По-перше, давайте дітям можливість піклуватися одне про одного. У жодному разі не змушуйте їх це робити, але хваліть ініціативу. Наприклад, якщо в когось виникла образа, нехай діти самі спробують помиритися. Обом малюкам це сподобається.
Підказуйте їм, коли вони можуть допомогти одне одному. Нехай роблять щось разом. Навчити їх взаєморозумінню дуже важливо.
Не забувайте підкреслювати індивідуальність і важливість кожної дитини саме для вас.
Приділяйте малюкам свою увагу не порівну, а за потребою. Можливо, комусь вистачає мінімум спілкування, а хтось ображається, що мама його обділяє?!
Не порівнюйте брата з сестрою вголос. Це може підштовхнути їх до подальшого суперництва між собою. Можна порівнювати нові досягнення кожного малюка окремо, причому, в кращий бік.
Батькам не можна бути диктаторами. Їм завжди слід згладжувати конфлікти. Вчіть дітей направляти свої негативні відчуття одне до одного в «мирне русло», обговорювати свої емоції.
Не слід бути суддею конфліктів. Іноді краще визнати право малюків на злість чи образу. Нехай самі розберуться і приймуть рішення.
Частіше згадуйте про позитивні моменти, коли брат допоміг сестрі, а вона його розсмішила тощо. Підкреслюйте, що вони роблять це через любов одне до одного.
Розмовляйте з дітьми про те, що сім’я – це найголовніше. Нагадуйте, що вони завжди будуть поруч, як би не сварилися. Часто це допомагає подивитися на дрібну сварку з боку навіть дітям.У старшому віці брат і сестра часто стають добрими друзями: у них з’являються спільні секрети від батьків, свої ігри і свій маленький спільний світ.
Дівчинка бачитиме в братові захисника і знатиме, що може на нього покластися. А хлопчик відчуватиме велику відповідальність за свою сестру.
Будьте впевненими: сварки не означають, що ваші діти не люблять одне одного. Просто у них є свої причини для баталій, але тепер ви знаєте, як їх уникнути. Зверніть увагу: напевно, після суперечки малюки, навіть якщо їх поставили в різні кутки, усміхатимуться одне одному і намагатимуться тихенько втекти від вас, щоб погратися.

16.12.2021
Симптоми кризи 3-річного віку

Криза 3-річного віку характерізується наявністю певних симптомів.

Психологи визначили декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку.

Упертість

У кризовий період – це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним його прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: “Не піду”, навіть якщо їй хочеться їсти.

Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка – далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє “Я”.

·Негативізм.

Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Негативізм зазвичай з’являється лише з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина слухається, поводиться спокійно і поступливо.

Іноді негативізм дитини виглядає смішно: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: “не собака”, або ще щось подібне в цьому дусі.

·Норовистість.

Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії, і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується виконувати чистити зуби, митися).

·Свавілля.

Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати.

·Знецінення.

Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні починає обзивати їх різними нехорошими і лайливими словами. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати.

У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина – це маленький руйнівник, який всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

 

Криза 3 років: про що треба знати батькам

1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження (“Іди їсти”), а у вигляді питання (“Ти їсти будеш?”, “Ти їсти будеш зараз чи пізніше?”, “Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?” в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов’язково говоріть “Дякую”, якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

4. Поступайтеся дитині в “дрібницях”, максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров’я і безпеки, а також здоров’я та безпеки інших людей – будьте непохитні – НІ, без жодних винятків!

5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи, щоб самому прийняти рішення.

6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як “правильно” поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували.

Як не треба вести себе з такою впертою дитиною:

·Не треба постійно лаяти дитину, карати її за всі неприємні для вас прояви її самостійності.

·Не треба говорити “так”, коли необхідно сказати тверде «ні».

·Не треба привчати малюка до легких перемог, даючи привід для самовихваляння – потім будь-яка поразка для нього стане трагедією.

·Не треба підкреслювати свою силу і перевагу над дитиною, протидіючи їй у всьому, – пізніше це приведе її або до байдужості, або до різних видів завуальованої помсти нишком.

·Не треба боятися кризи. Все, що відбувається з дитиною, дорослі зазвичай оцінюють зі своєї позиції, а не з її точки зору, не розуміючи її. Більшість батьків лякаються кризи лише тому, що їм нема з ким порівнювати свого малюка.

Вам може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.