06.03.2025

Дитина йде у перший клас.

Чи готова вона до школи?

За основу готовності приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі. Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися.

Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить; хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду, знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливо, щоб дитина мала здатність до навчання. Саме від готовності залежить адаптація малюка до шкільного життя, оволодіння ним навчальною діяльністю, врешті-решт, формування особистості.

Часто батьки, а іноді й учителі вважають основними показниками готовності до школи знайомство дитини з літерами, уміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак не тільки це впливає на успішність навчання. Адже формування даних умінь передбачається програмою для першого класу.
Для успішного навчання в школі дитині необхідні такі якості
• добре розвинена дрібна моторика рук та координація рухів (тренувальні вправи – пришивати ґудзики, ліпити з пластиліну, качати олівчик поміж пальчиків, зафарбовувати малюнки в різних напрямках, грати з м’ячем, ходити по «лабіринтам» з ниток);
• добре диференційована рухова система (тренувальні вправи – пальчикова гімнастика, ігри з пальчиковим «ляльковим театром»);
• хороша здатність до самоконтролю та самооцінки (формування залежить від віку та особливостей нервової системи);
• адекватна реакція на успіх і невдачу (формування залежить від віку, особливостей нервової системи та від особливостей дитячо-батьківських відносин);
• мотивація навчання (формування залежить від віку та особливостей дитячо-батьківських відносин);
• достатній об’єм механічної слухової та зорової пам’яті (тренувальні вправи – ігри, в яких треба запам’ятовувати; різні види дитячих лото, повторювати 6-10 не пов’язаних за змістом слів);
• стійка та рівномірно розподілена увага (тренувальні вправи – розплутувати намальовані «лабіринти» різної складності, перемальовувати прості малюнки по клітинкам);
• вміння відтворювати окремі події чи фрагменти дійсності, надавати їм логічної цілісності, а також спроможність всебічно розуміти ситуації й передбачити події (тренувальні вправи – описувати малюнок з урахуванням всіх дрібних деталей; складати коротку історію за декількома малюнками, пов’язаними за змістом);
• добре розвинена здатність робити узагальнення (тренувальні вправи – ігри «хто більше?», в яких треба назвати якомога більше предметів певної групи: меблі, посуд, люди, одяг, фігури, взуття, птахи, звірі, риби, транспорт, іграшки, тощо; в другому варіанті гри «хто більше?» треба назвати групу, до якої належать названі предмети);
• здатність дитини до абстрагування, оперування вербальними поняттями (тренувальні вправи – ігри на виключення слова, зайвого за змістом; вміння пояснити зміст того чи іншого слова);
• добре розвинений фонематичний слух як показник рівня готовності дитини до навчання грамоти (тренувальні вправи – шукати на слух заданий звук в словах; називати звуки на початку, в середині та в кінці слова).

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:
Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам’ятайте:
Покарання – це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне.
Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.
Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.
Існує термін “шкільна фобія”, тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї “навчальну фобію”.
Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.
Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров’я дитини пов’язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.
Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з’являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.
Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам: як підготувати дитину до школи.
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру. Вона включає в себе мотиваційну, розумову, емоційну-вольову, соціальну готовність.
До вступу у школу у дитини мають бути сформовані знання про навколишнє середовище:
• Знання про себе, про свою родину, про своє місто, вулицю;
• Знання про явища природи: пори року, місяці, дні тижня, про явища природи;
• Знання про дорослих людей: за віком, професією, якостями характеру. Займаючись з дитиною, враховуйте такі моменти:
• Плануйте заняття таким чином, щоб діти досягли успіху.
• Хваліть дитину за успіхи.
• Намагайтеся позитивно ставитися до невдач дитини.
• Будьте терплячі, коли доводиться показувати одне і те саме багато разів.
• Концентруйте увагу на сильних рисах дитини, а не на її слабкостях. Плануйте подальшу роботу, опираючись на ці сильні риси.
• Завдання повинні бути достатньо складними, щоб бути цікавими, проте не занадто, щоб не викликати у дитини розгубленості.
• Будьте постійними у своїх вимогах до дитини
• Доручайте відповідати дитині за будь-які види діяльності.
• Надавайте дитині можливість продемонструвати свої досягнення.
• Використовуйте всі можливості матеріалу для того, щоб зацікавити дитину, ставлячи проблему, активізуючи самостійне мислення;
• Організовуйте співробітництво з дитиною, здійснюючи взаємодопомогу та співробітництво;
• Робіть усе можливе, щоб ваша дитина була щасливою. Що можна і чого не можна робити до школи?
Зовсім не слід:
• Змінювати режим дня дитини: позбавляти денного сну, прогулянок, ігор;
• Оцінювати все, що робить дитина, так, як оцінюється діяльність учня;
• Проходити з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру на навчання;
• Занадто багато і одразу все вимагати;свої вимоги формулюєте доступно та поступово;
• Драматизувати невдачі дитини;
• Порівнювати дитину з іншими дітьми;
• Проявляти негативне ставлення до неправильних дій дитини;
• Постійно поправляти дитину, часто примушувати переробляти роботу, тому що це призводить до гіршого результату;
• Вимагати від дитини розумінні всіх ваших почуттів.
Необхідно:
• Прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене та почуте.
• Навчити її долати труднощі, планувати свої дій, поважати оточуючих;
• Приділяти належну увагу фізичному розвитку дитини, особливо моторики, використовуючи ліплення ; малювання;
• Подбати про постановку руки при письмі;
• Заохочувати допитливість дитини, прагнути, щоб вона дізнавалася щось нове для себе;
• Формувати в дитини вміння ставити запитання, заохочувати її міркування:
• Намагайтеся, щоб дитина більше часу проводила з дорослими, робила з вами домашню роботу, бачила, як ви спілкуєтеся з людьми.

13.02.2025

Реагуємо вчасно на порушення мовлення дітей

Коли дитина приходить у школу, мовленнєва готовність є вагомим фактором успішної адаптації та засвоєння навчальної програми, тому ще в дошкільному віці приділяють увагу виявленню проблеми та, за наявності порушення, її корекції

Мовленнєве порушення може стати причиною обмежених навчальних можливостей та загального потенціалу дитини в школі. Адже воно регулює і навчальну діяльність, і пов’язане з комунікацією в колективі.

Мовленнєва норма

Для орієнтування у мовленнєвих відхиленнях потрібно уявляти учня з мовленнєвою нормою.

Майбутній першокласник зі сформованим мовленням має:

• правильно вимовляти звуки та слова
• говорити достатньо гучно, в адекватному для розуміння темпі
• диференціювати (відрізняти) звуки, визначати їх послідовність у словах
• правильно погоджувати слова в реченнях (рід, число, відмінок)
• переказувати зміст прослуханих текстів (казки, розповіді)
• складати розповіді за малюнками
• знаходити причинно-наслідкові зв’язки в сюжетах з малюнків, казок, мультиків
• мати достатній словниковий запас (орієнтовно 2000 слів), в якому присутні основні частини мови.

Причини мовленнєвих порушень

Часто мовленнєві порушення у дітей можуть мати зовні однакові симптоми, але причини, що їх зумовили, — різнитися.

Логопеду важливо з’ясувати причини порушення для того, щоб визначити методику роботи з дитиною.

У цілому причини мовленнєвих порушень можно розділити на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні причини

Сюди відносять фізіологічні чинники, що вплинули на дитину під час вагітності матері, пологів або в ранньому віці. Наприклад:

• захворювання матері під час вагітності
• спадкові захворювання
• шкідливі звички батьків
• складні пологи, родові травми
• фізичні та психічні перевантаження під час вагітності.

Зовнішні причини

До зовнішніх відносять фізіологічні та соціальні фактори, що діяли на дитину в перші роки життя, як-от:

• інфекційні захворювання, що впливають на мозок
• побічні дії медикаментозного лікування, передозування ліками
• травми голови
• фізичні хронічні захворювання, що ослаблюють організм, впливають на загальний та психічний рзвиток
• дефектність мовленнєвого оточення

Наприклад, мовленнєвий розвиток може затримуватися у зв’язку з німотою чи глухонімотою батьків; коли старші сіблінги мають порушення мовлення, яке менша дитина копіює; через білінгвізм (двомовність) у родині

• психогенні фактори в родині — відсутній/недостатній емоційний контакт з дорослими чи занадто конфліктні, агресивні відносини між батьками тощо

• психологічні травми (переляк може стати причиною заїкання або втрати голосу)
• педагогічна занедбаність

Приміром, у сім’ї не читають, не розповідають казок, не пояснюють навколишні явища, не відповідають на запитання дитини, залишають її на весь день наодинці з комп’ютером чи телевізором

• неправильні педагогічні підходи в родині (з дитиною дошкільного віку «сюсюкаються», вимовляючи спотворені слова).

09.01.2025

ДИТИНА ГРИЗЕ НІГТІ, СМОКЧЕ ПАЛЬЦІ…

Діти часто смокчуть пальці, гризуть і обламують нігті. Дорослі винахідливі в своїх реакціях і спробах (а частіше тортурах) «викорінити» цю звичку. Діти винахідливі і прекрасні в своїй здатності до адаптації і пошуках зцілення.

Не існує, на жаль, універсальних рецептів. Запропоную кілька напрямків для думок і пошуків. Буде дуже багато – але практично. Тема багатогранна і різносторонньо вивчена.

1. Смоктання пальців (куточків одягу, в продовженні – можливо куріння та інше), кусання нігтів, обламування нігтів – симптоми, на перший погляд схожі, але мають, як правило, різну причину.
2. Це не просто «шкідлива звичка» – це невротичні дії, часто абсолютно не усвідомлювані, не завжди контрольовані(особливо у дітей, у яких вольові центри ще не сформовані). Дитина це робить НЕ спеціально, щоб позлити батьків.
3. За кожною такою дією є більш глибока причина– і дорослі напружуються, якщо вже бути чесними, навіть не через саму дію, а через «заряд» – неконтрольований і важливий, який відчувають «за» діями. (Так само, як батьки напружуються не через безлад в кімнаті підлітка, а через внутрішній стан підлітка, який маскує безлад зовнішній).
4. Будь-яка сформована звичка – говорить про існуючі закріплені механізми – це звичка наших нейронних зв’язків. Для того, щоб вона змінилася – потрібен час. І потрібно запропонувати і напрацювати альтернативну дія або реакцію.
5. Ми нічого не можемо забрати, нічого не надавши натомість. Це базове правило виховання.Якщо ми вилучаємо себе – залишаємо замість себе бабусю або няню. Забираємо комп’ютер – пропонуємо значиму альтернативу – свою емоційну присутність, книгу …. Якщо немає заміни – в цій «порожнечі», що утворилася, виросте новий, можливо більш серйозний і вже тілесний-соматичний симптом.
6. Чим більше наше напруга, чим більше вимог «щось з цим робити» – тим більше дитина почувається «не таким», тим більша ймовірність закріплення симптому або трансформації його в щось інше(наприклад – без коментарів про адекватність методів «батьківської терапії» – у дитини, якій сказали, що відірвуть руки і пеніс, якщо знову “застукають” за мастурбацією – з’явилося смоктання пальців, коли батьки пригрозили відрізати пальці – почався енурез).

СМОКТАННЯ

Ми багато знаємо про оральну фазу розвитку. Це час, коли малюк-немовля отримує задоволення і розвиває безліч тілесних пристосувань і механізмів (наприклад, під час годування задіяні відразу три нерва з величезними зонами «ведення»: блукаючий, трійчастий та носоглотковий нерв), отримує досвід близькості, безпеки, довіри – завдяки саме смоктанню молочка з грудей. І саме тоді і стільки, скільки йому потрібно. Норма у кожної дитини своя, як і можливості сімейної системи.

Це «оральний» час, коли в дитини закладається відчуття “Я існую” і “Мої потреби можуть бути задоволені”. Це час формування прихильності – можливості взагалі бути в близьких відносинах, приймати і давати відгук на близькість. Це час формування базової довіри чи недовіри до світу.

У кожної людини свої потреби, уроки і свій досвід. Якщо потреба дитини з різних причин не була задоволена, якщо в цей час відбувалося щось травматичне – дитина може «дозадовільняти» – добирати цю потребу, вибираючи «замінники» – палець, соску, олівець, сигарету …

У смоктанні пальців ми виділяємо вікові періоди:

Малюки і діти після 3 років. Малюки, що знаходяться на змішаному вигодовуванні, при прорізуванні зубчиків – за допомогою смоктання кулачка і пальчика компенсують те, чого їм не вистачає або знеболюють процес. Це варіант норми, з цим можна «нічого не робити» (але – важливий мінус – може перерости в звичку). У цьому віці недолік контакту з грудьми компенсується емоційною близькістю і емоційним відгуком і тілесним контактом.

Старші і зовсім дорослі люди повертають собі за допомогою смоктання відчуття присутності когось найважливішого (заповнюють порожнечу, в якій повинні бути мама і тато), безпеки, знімають емоційне напруження.

Вони регресують – повертаються в минуле, коли теперішнє занадто напружене.

Повертають собі відчуття безпечних кордонів.

Компенсують відсутню ніжність.

Заспокоюються перед сном.

Заповнюють простір «нудьги».

05.12.2024

ЯК НЕ СТАТИ ЖЕРТВАМИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Європейський Союз спільно з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) та Міністерство соціальної політики України запустили всеукраїнську комунікаційну кампанію, присвячену безпеці внутрішньо переміщених осіб. Станом на кінець квітня таких було 7,7 мільйона. Очевидно, їхня кількість зростатиме.

Мета кампанії – привернути увагу людей до ймовірних ризиків, пов’язаних з переїздом з охоплених війною регіонів, пояснити основні правила безпеки під час пошуку житла, транспорту, роботи. Адже надзвичайна уразливість людей може призводити до різних форм шахрайства та експлуатації, і навіть до випадків торгівлі людьми.

У рамках кампанії розроблено низку інформаційних матеріалів, які допоможуть внутрішньо переміщеним особам уникати цих ризиків. Організатори закликають пам’ятати про 5 маркерів безпеки – правил, яких слід дотримуватися у різних ситуаціях.

Документи. Надавайте документи лише офіційним особам. Заздалегідь зробіть та збережіть копії найважливіших документів, у тому числі онлайн.

Транспорт. Узнайте, куди їдете, та повідомте про поїздку рідних чи друзів. Не сідайте в авто до незнайомих чи підозрілих людей. Вишліть рідним чи друзям номер транспортного засобу, яким пересуваєтеся.

Допомога. Приймайте допомогу лише від людей та організацій, що заслуговують на довіру.

Спілкування. Не віддавайте нікому мобільний телефон чи інші засоби зв’язку. Будьте обачними та обережними при спілкуванні з незнайомцями.

Зв’язок. Підтримуйте постійний зв’язок із рідними, друзями, колегами. Повідомляйте про будь-які зміни свого маршруту, місця проживання чи роботи. Домовтеся з ними про кодове слово або фразу, які повідомлять, що ви в небезпеці.

01.12.2024

Як говорити зі своєю дитиною про ВІЛ/СНІД?

      Як би не було складно обговорювати ВІЛ та СНІД з дитиною, робити це необхідно. Більшість дітей старшого дошкільного віку, вже чули про цю проблему. У Вас є можливість пояснити їм це питання. Для цього Вам доведеться спочатку самим дізнатися про ВІЛ і СНІД. Розмова про СНІД стане основою для розмови про безпечну поведінку щодо ВІЛ, а отже, допоможе захистити Вашу дитину, коли вона стане дорослішати.

Починайте рано

Дітям доводиться чути про проблеми у ранньому віці, до того, як вони стають здатними їх зрозуміти. Багато досліджень та спостережень експертів говорять про те, що маленькі діти звертаються за інформацією насамперед до батьків. У батьків є унікальна можливість, якої немає у вчителів і вихователів. Вони можуть стати першими, хто заговорить з дитиною про дану проблему, і коли вона виросте, ніхто вже не зможе ввести його в оману неправильною інформацією або відсутністю тих цінностей, які Ви хочете прищепити дитині. Намагайтеся не упустити момент, починайте обговорювати з дітьми проблеми ВІЛ та СНІДу у ранньому віці і приділяйте цьому стільки часу, скільки необхідно.

Починайте розмову першими

Телебачення та фільми постійно дають нам чудові нагоди для цього. Наприклад, Ваша донька подивилася серіал, в якому молода героїня завагітніла. Можна запитати її, що вона думає на цю тему. Можна з’ясувати, як вона ставиться до поведінки, яка може призвести до небажаної вагітності. Один або два запитання можуть породити цікаву бесіду, яка, можливо, вплине на все подальше життя дівчинки. Розмовляючи з дитиною, потрібно використовувати тільки ті слова, які вона зможе зрозуміти. Якщо Ви пояснюєте шестирічному малюкові, що таке СНІД, то вживання таких слів як “шлях передачі” та “лімфоцити” навряд чи полегшать Ваше завдання. Кращий вихід: заздалегідь скласти словник коротких слів і прямих пояснень.

Щодня з’являється можливість для розмови

Дуже важливо говорити з дитиною про проблеми сучасного життя, але не щодня є можливість для цього. Дітям не подобається офіційний тон у розмові, особливо, якщо йдеться про складні питання. Дитина не хоче, щоб мама або тато читали йому нотації. Тим не менше, щодня з’являються моменти, коли дитина готова до розмови. Наприклад, передача, в якій йдеться про СНІД, може цьому сприяти.

Поговоріть про це ще раз… І ще раз

Більшість дітей можуть засвоїти лише невелику частину інформації з однієї розмови. Саме тому необхідно почекати певний час, а потім запитати дитину, чи пам’ятає вона вашу розмову. Це допоможе Вам виправити помилки і нагадати те, що дитина встигла забути.

Нарешті, намагаючись увібрати все те, що їм цікаво, діти часто ставлять одні й ті самі запитання безліч разів, дратуючи батьків. Не бійтеся починати розмову знов. Ваше терпіння піде на користь дитині.

Тільки факти

Дитині необхідно надавати інформацію точну та відповідну для її віку. Дітям можна сказати: “СНІД – це така хвороба, через яку людям стає дуже погано. Вона з’являється через ВІЛ, це такий вірус, тобто маленька клітинка, яку навіть не можна побачити”. Пізніше дитина буде готова до детальнішої інформації, наприклад: “У твоєму тілі мільярди клітин. Деякі клітини, які мають назву Т-лімфоцити, допомагають тобі залишатися здоровим(ою), захищаючи тебе від інфекцій. Але якщо в твоє тіло проникає вірус, який називається ВІЛ, то він поступово вбиває Т-лімфоцити. Через кілька років організм втрачає захист перед інфекціями, і тоді у людини з’являється СНІД”. Дитині, яка не досягла підліткового віку, буде складно зрозуміти, яким чином презервативи можуть захистити від ВІЛ, або навіщо люди користуються спільним шприцом. Якщо ви вже пояснили дитині, як відбувається статевий акт, то Ви можете додати, що “під час сексу сперма потрапляє з тіла чоловіка до тіла жінки, а в спермі може бути ВІЛ”. Якщо ж Ви ще не говорили з дитиною про секс, то не варто починати цю розмову з проблеми СНІДу. Не варто, щоб у дитини секс асоціювався з інфекцією і хворобою.

Безпека дитини – понад усе

Деякі дорослі досі вірять, що проблема СНІДу стосується тільки представників якихось “груп ризику” і зовсім не має відношення до їхніх дітей. Не дозволяйте власним забобонам стати загрозою безпеки Вашої дитини. Переконайтеся, що вона достатньо знає про СНІД і шляхи передачі ВІЛ, що Ви самі володієте достатньою інформацією про це. Відповідні знання дитина повинна отримати до того, як вона зіткнеться з реальною загрозою передачі ВІЛ у майбутньому.

Запитання та відповіді

Що таке СНІД?

СНІД – це дуже серйозна хвороба, яка викликана маленькою невидимою істотою – вірусом, який має назву ВІЛ. В організмі є захисники, які охороняють його від різних мікробів. Навіть якщо ти захворів, твої захисники борються з інфекцією і намагаються допомогти тобі одужати якомога швидше. ВІЛ може вбивати цих захисників, і тоді організм стає безпорадним перед мікробами. Коли це відбувається, людина починає сильно хворіти. Це називається СНІД. Якщо у людини в організмі ВІЛ, у неї може і не бути СНІДу, тобто вона може відчувати себе здоровою.

У кого буває СНІД?

СНІД буває, тільки якщо в організм потрапив ВІЛ. ВІЛ передається тільки тоді, коли деякі рідини з тіла людини, у якої є ВІЛ, потрапляють в організм іншої. Цього не відбувається, якщо ти просто торкаєшся людини, у якої є ВІЛ, або користуєшся з нею одними речами. Тобі немає про що турбуватися. ВІЛ не можна підхопити, як застуду. (Дитині необхідно розповісти про передачу ВІЛ статевим шляхом, якщо Ви вже говорили про секс раніше).

А у дітей буває СНІД?

У деяких дітей дійсно може бути СНІД. Якщо у мами є ВІЛ (вірус, який може викликати СНІД), то іноді він передається дитині при народженні. Багато років тому, коли діти з різними хворобами потрапляли до лікарні і їм переливали кров, іноді при цьому передавався ВІЛ. Зараз такого більше не трапляється. Зазвичай ВІЛ буває тільки у дорослих. Коли ти сам станеш дорослим, у тебе буде можливість захистити себе.

Як можна зрозуміти, що у людини ВІЛ?

Ти не зможеш ніяк дізнатися про це. У будь-якої людини, незалежно від того, як він виглядає, може бути ВІЛ. Тільки сама людина, у якої є ВІЛ, може вирішувати, чи буде вона розповідати кому-небудь про це. Можна з’ясувати, чи є у людини ВІЛ чи ні, тільки якщо він перевіриться у лікаря. Різні люди заражаються ВІЛ, і це не означає, що вони погані або якісь особливі. Є способи захистити себе від ВІЛ, і в тебе це вийде.

27.11.2024

Що таке домашнє насильство?

Відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” зазначено, що домашнє насильство – дії, характерні для фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються між родичами або подружжям чи між іншими людьми, які спільно проживають, але не перебувають у родинних відносинах чи у шлюбі між собою.

Куди потрібно звертатись в разі вчинення домашнього насильства?

Найперше, куди потрібно звернутися за допомогою – це поліція. Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву. Пам’ятайте, що поліцейські можуть проникати до житла особи без рішення суду в невідкладних випадках, пов’язаних із припиненням акту домашнього насильства, у разі небезпеки для життя чи здоров’я постраждалої особи.

Якщо ви потребуєте консультації, боїтесь звертатись до поліції з даного питання чи з інших причин, то можете зателефонувати на номери гарячих ліній, де вам нададуть роз’яснення та консультування:

1. Національна “гаряча лінія” з питань протидії насильству та захисту прав дитини 0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного) – безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України;
2. Національна гаряча лінія з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-005, або з мобільного 116-123 вона працює цілодобово;
3. Державний кол-центр з питань запобігання домашньому насильству 1547;
4. Урядовий кол-центр 1545;
5. У разі необхідності також надається правова допомога, звертатись на гарячу лінію Координаційного центру з питань безкоштовної правової допомоги – 0-800 213-103 або звертатись до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або бюро правової допомоги за місцем вашого проживання.